Річ у тому, що капіталізм в Америці став релігійним. Раптом (ось уже кілька десятиліть) пішла тема, що капіталіст продає не речі чи послуги, а переживання, уяву, фантазію, ідентичність і тд. І тому умовний CEO став духовним лідером, ґуру, майстром медитації і провідником в інші світи. Навколо цих людей почали створюватися культи. Джобс і Маск - лише вершина айсбергу. Так зʼявилися нові аятолли постмодерного капіталістичного світу, який вирішив продавати людям дух, а не матерію. Так народився сюрреальний капіталізм. Сюркапіталізм.
Сюркапіталізм створює культ особи. Бо ж CEO - це мовляв не топ-менеджери, а «візіонери», містики візій майбутнього, і так вони поступово стали засновниками та лідерами сект. От тільки сектами стали компанії чи бренди. І їхній успіх став залежати від того, наскільки сектантсько-містичними вони є. Наскільки їхній лідер підпадає під критерії Übermensch, відповідно до свого резюме.
Тому зʼявляються такі люди, як Венс, які вірять в дух Карла Шмітта, і Кертіс Ярвін, який прямо каже, що CEO - це новий монарх і новий суверен.
Сюркапіталізм породжує не рівність і свободу всіх, а сектантську екзальтацію та культ особи. І тому в трампізмі він воззʼєднання з давнім елементом американського суспільства (про що ще в 1980х роках так геніально писала Марґарет Етвуд) - авторитарним релігійним сектанством, в якому також розквітає культ особи.
Ми думали, що культ особи буває тільки в крайньому комунізмі? Ні. В крайньому капіталізмі він буває теж. Бо причини глибші, ніж суспільно-економічна формація. Причини в людській природі.
Бо в глибині своїй чимало людей - ідолопоклонники. Ті самі, проти яких боровся ще Мойсей
Так у трампізмі поєднується технологічна гіпермодерність з язичницькою гіперархаїкою. Зрештою, нічого нового - це просто плинні ідеології. Історія завжди рухається логічними суперечностями.
Комментариев нет:
Отправить комментарий