16 липня 1990 року воля партії була втілена - Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет України.
Але одразу ж виникла розбіжність філологічного ґатунку між актом з’їзду і актом парламенту - суб’єктом суверенітету стала УРСР чи Україна?
Відповідь в самій Декларації: «Українська РСР як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід’ємного права на самовизначення».
Отже, Верховна Рада встановила все-таки суверенітет УРСР, а не України.
І суверенна УРСР, за Декларацією, маласвоє громадянство, верховенство Конституції та своїх законів на власній території. Але без власних збройних сил, дипломатичних стосунків із країнами поза радянським блоком, без права самостійно визначати соціальний лад.
Також Декларація мала положення про те, що її принципи використовуються для укладання нового союзного договору.
Щодо подальших суперечностей в Декларації.
В ній сказано, що суверенна Українська РСР є національною державою. Спробуємо з’ясувати, про яку націю йдеться? Законодавці запевнили, що йдеться про українську націю, яка здійснює своє право самовизначення.
В УРСР була єдина нація, волю якої втілювала Верховна Рада УРСР, і в контексті інтересів якої Декларація набувала чинності. Комуністи її трактували, як "соціалістичну", як таку що «виросла з нації або народності капіталістичного суспільства в процесі ліквідації капіталізму і перемоги соціалізму нова соціальна спільність людей».
Звернемося до класиків. В своїй праці «Марксизм і питання мовознавства» товариш Сталін пише «З падінням капіталізму сходять зі сцени і буржуазні нації. На руїнах старих, буржуазних націй розвиваються нові, соціалістичні нації, що являють собою принципово новий тип націй. Ці нації складаються на основі ростучого соціалізму. Силою, яка скріплює ці нові нації, керує ними, є робітничий клас і його інтернаціоналістська партія».
Ознакою «буржуазної» нації є спільність — культурна, релігійна, мовна тощо, — то для соціалістичної нації ця спільність є буржуазною надмірністю.
Умовою існування і панування соціалістичної нації є тоталітарний режим — скріплений і керований тільки однією інтернаціоналістською партією – комуністичною.
Відповідно «соціалістична нація» в Україні виникла внаслідок поразки Української Народної Республіки з наступною окупацією України Росією та соціального експерименту, що проходив різні фази: експропріації, розкуркулення, колективізації, голодомору, масових репресій, винищення інтелігенції, знищення українських Церков...
Можна встановити і персональний склад цієї «соціалістичної нації» в УРСР – партійно-господарські, нквдистські, пропагандистські та комісарські кадри, що були відряджені в Україну з Росії для здійснення індустріалізації, колективізації та інших програм побудови комунізму. Під їхнім окупаційним наглядом були кадри, рекрутовані і з місцевих. Тобто весь персонал, який чинив погроми, геноцид, терорі та масові репресії, що знекровили українську націю.
І одним з прикладів домінування цієї «соціалістичної нації» стала Декларація про державний суверенітет України, яку Верховна Рада УРСР прийняла, вкравши назву нашої нації, замінивши український народ на міфічний «народ України».
За Декларацією, єдиним джерелом влади в УРСР є народ України, бо саме його волю, начебто, виражала Верховна Рада УРСР.
Але такий народ не відомий в історії.
Декларація дає нам таке визначення: «Громадяни республіки всіх національностей становлять народ України».
З цього визначення видно, що народ України не є тотожній українському народові. Бодай тому, що він весь вміщається лише на території УРСР. А український народ, окрім того, що він населяє не лише УРСР, а й етнічні землі, ще й розсіяний по всій земній кулі.
Виходить нестиковка і з «громадянами УРСР». На час прийняття Декларації УРСР не мала своїх громадян, бо не мала закону, за яким мешканці території могли ставати її громадянами. Закон про громадянство був прийнятий Верховною Радою України аж 8 жовтня 1991 року (але то вже була інша та нова реальність). А до того територію УРСР суцільно заселяли громадяни СРСР, які, з волі XVIII з’їзду ВКП(б) сукупно, на всій території СССР, становили «єдиний радянський народ».
То чию ж волю виражала Верховна Рада УРСР 16 липня 1990 року? Лишається тільки радянський народ, поняття якого з'явилося в середині 30-их років минулого століття, під час розгрому неросійських народів, знищення їх культурної верхівки та національних кадрів, тривалих кампаній проти так званого буржуазного націоналізму та припинення всякої боротьби проти російського великодержавного шовінізму.
Тому тут запитань більше ніж відповідей.
Але головне з них. Чому ж Верховна Рада УРСР так поспіхом та незграбно втиснула в Декларацію купу суперечливих визначень?
Відповідь одна. Вкінці 1980-х років влада УРСР, як і вся радянська влада разом з КПСС була дискредитована. На створення нової ідеології не лишалося часу, перебудова не спрацювала - тому ідеологічний відділ КПУ був змушений терміново міняти цінності на ті, яким він до того протистояв.
Це був маневр з метою маскування справжніх цілей – через страх ймовірності некерованого розвалу СССР, втрати панівного становища та перспективи накопичення первинного капіталу через придбання за безцінь державного майна.
Природа тодішньої колоніальної адміністрації виходила з її бажання будь-якою ціною утримати владу в умовах наростання національно-визвольної революції. Вона ладна була пожертвувати i СССР та КПСС, що врешті-решт вона й зробила.
Це можна простежити в «послідовності» рішень Верховної Ради УРСР в 90-91 роках:
- липень 1990 року — Декларація про державний суверенітет;
- березень 1991 року — референдум щодо збереження СССР;
- серпень 1991 року — проголошення незалежності;
- грудень 1991 року — референдум про підтримку Акта Незалежності;
- грудень 1991 — вступ до СНД (на правах спостерігача).
Так, облудним шляхом, водночас з легітимацією новопосталої української держави, була легітимізована й колоніальна адміністрація.
Це і стало підвалинами національної деструкції на подальші роки.
Комментариев нет:
Отправить комментарий