Коммунистическая партия Ирана (КПИ) призывает к общенациональному восстанию с целью свержения иранского режима

 Коммунистическая партия Ирана (КПИ) призывает к общенациональному восстанию с целью свержения иранского режима

Олексій Мінаков: Перевинайдення держави завдяки штучному інтелекту

 Перевинайдення держави завдяки штучному інтелекту

Так само, як бюрократична держава була продуктом індустріальної революції, сьогодні народжується агентна держава епохи ШІ.

Ось кілька можливих напрямів трансформації:

1. Структура уряду має змінюватися від секторального поділу (освіта, охорона здоров’я) до місійного мислення (наприклад: “здорова дитина”, “безпечне довкілля”). Кожна місія може координувати ШІ-агентів із різних сфер. 

2. Уряд — це платформа, що надає стандарти, API, дані, правила, відкриває можливості для зовнішніх агентів (державних, приватних, громадських).

3. Агентна держава може створювати тимчасові інституції під конкретні завдання: наприклад, боротьба з пандемією або відбудова регіону. 

4. Потрібні нові типи організацій, які займаються управлінням агентів, тестують, сертифікують, навчають ШІ, моніторять і оновлюють їхню поведінку. 

А тепер конкретні приклади. Зараз є проблема: громадяни та бізнес стикаються з розрізненими порталами, формами й сайтами. Цифрові послуги держави часто мають негнучкі правила, шаблонні сценарії, складність для нетипових випадків.

Агентний ШІ дозволяє перейти від заздалегідь визначених шаблонів до динамічного створення послуг під конкретну людину в конкретний момент.

"Мені потрібна допомога після пошкодження будинку внаслідок буревію" — і агент сам складає набір послуг: заявка на страхову, фонд допомоги, виклик інспектора, замовлення ремонту.

Агент може взаємодіяти:

- у зручному форматі (текст, дзвінок, відео, аватар, AR)

- будь-якою мовою

- з урахуванням тону, емоцій та рівня цифрової грамотності.

Інший приклад — зараз законодавчий процес є довгим, лінійним і повільним, а після ухвалення норми залишаються статичними роками. ШІ-агенти дозволять мати “живі закони”:

- тестувати нові політики у симуляціях

- запускати A/B-тести

- аналізувати реальний вплив у динаміці

- виявляти зсуви, несправедливість, побічні ефекти.

Тобто це перехід від “закону як тексту” до “закону як системи, що живе і змінюється”. 

Крім того, чинна кадрова модель у державі застаріла — просування по службі базується на роках стажу, найм складний і повільний, технічні спеціалісти недооцінені, отримують менше, ніж у приватному секторі, і не мають зрозумілих кар'єрних треків. 

В агентній державі деякі ролі (особливо ті, що пов’язані з рутинною інформаційною роботою, генерацією контенту та стандартизованим прийняттям рішень) можуть бути змінені або зникнуть. 

Всім держслужбовцям потрібно буде розвивати навички роботи зі штучним інтелектом, такі як критична оцінка результатів ШІ, надання ефективного зворотного зв'язку ШІ-системам, розуміння того, як етично використовувати ШІ та безперебійна співпраця з ШІ-колегами.

Нарешті, деякі ключові принципи агентної архітектури:

- Інтерфейси для агентів. Сьогодні більшість державних систем “заточені” під людей: форми, кнопки, вебінтерфейси. Агентам потрібні машинно-зчитувані інтерфейси: API, подієві стріми, системи доступу до даних у режимі реального часу.

- Агентна держава не може залежати від ChatGPT чи Claude. Потрібно мати власні open-weight моделі, можливість кастомізувати їх під свої політики, контексти, мову.

Вся ця концепція нової моделі державного управління більш детально описана в документі The Agentic State. І це найкраще, що я бачив на тему трансформації держав завдяки ШІ. Мені особисто дуже імпонує. Виглядає не занадто футуристичним, а доволі конкретним баченням вектору розвитку. 

І деякі з цих речей вже починають втілюватися в Україні. Наприклад, розробка власної національної LLM, на порталі Дія запустять ШІ-агента та ін. До того ж приємно, що провідний автор цього документу вчора був в Україні та зустрічався з Мінцифрою.

Можливо, повна реалізація цих сміливих ідей дала би шанс Україні стати прикладом для світу, як модернізувати державу завдяки ШІ. Ще й під час повномасштабної війни.

Андрій Маслов: Фейкове зростання: Про подвійне дно китайської економіки

Колись жартували, що Велику Китайську Стіну побудували спеціально для того, щоб китайці не вивалювались за межі країни. Втім, ці часи давно позаду — в 2010-их демографія Китаю пішла різко на спад. Через жорстку політику «однієї дитини», яку тримали понад 30 років (1979–2015), тепер просто нікому народжувати.

Якщо раніше головним страхом було перенаселення, то сьогодні — старіння нації і нестача робочих рук. Вперше за останні 60 років населення Китаю реально скоротилось. І це тільки початок — за прогнозами вже до 2050 року КНР може втратити ще понад 100 мільйонів працездатних громадян.

Коли ж китайська влада нарешті усвідомила проблему і дозволила мати двох і більше дітей — було вже пізно. Ментальність змінилась. Молодь тепер інакше дивиться на життя — хоче свободи, спокою і заводити сімʼї не поспішає. Жити в місті дорого, роботи багато, а часу і грошей на дітей не вистачає…

Але Політбюро ЦК КПК не здається. На останньому зʼїзді партія поставила ціль — до 2035 року досягнути так званого «загального добробуту» (китайський варіант комунізму) і подвоїти чисельність середнього класу з 400 до 800 мільйонів чоловік. Тобто більше, ніж у США (~170 млн) та ЄС (~290 млн) разом узятих.

Хоча за останнє десятиліття номінальний ВВП Китаю виріс майже вдвічі (з $10 до $20 трлн) — за фасадом стабільності купа системних проблем. Разом з тим, не дивлячись ні на що, Китай стабільно тримає темп зростання на рівні 5% на рік. Кажуть, шо якшо цей показник знизиться хоча б до 4% — почнуться серйозні соціальні зсуви і всьому світу буде непереливки. Сміявсь )

Насправді ж, уряд Китаю через державні банки, муніципальні облігації та спеціальні програми стимулювання щороку додруковує і вливає в економіку близько $1 трильйона (відносно $20 трлн — це і є тих самих 5% ). Тож насправді стрімкого зростання там вже давно нема — економіка ледь тримається купи.

Парадокс у тому, що це фальшиве внутрішнє зростання стає реальною зброєю назовні — держава дотує свої компанії, ті демпінгують на світових ринках і поступово скуповують всіх конкурентів, монополізуючи все. На цьому тлі Пекін все сильніше закручує інформаційні гайки. Вся статистика засекречена, а економісти, які ставлять під сумнів цифри зростання, або критикують дії уряду, з публічного простору просто зникають…

Однак, Китай волів би зробити все тихо — без війни. Щоб всі в один день прокинулись і усвідомили, що в світі новий господар. І варто визнати йому це поки доволі непогано вдається — Пекін вже контролює понад 55% світового суднобудування (у 2024 році його верфі отримали 74% нових замовлень) і виробляє 65% високошвидкісних поїздів.

Така ж участь чекає ринок автомобілів і інші. У 2024 році Китай випустив понад 30 млн машин (33% світового обсягу), з яких левова частка — електромобілі (понад 60% глобального ринку). Тому Штати та Європа і напружуються, звинувачуючи Китай в тому, що він провокує в світі кризу перевиробництва.

Але китайська влада зупинитись не може. Перед нею стоїть дилема: Або громадянська війна — бо ж, якщо Китай виженуть зі всіх ринків, то всіх цих 1.5 мільярда пристарілих ударників соціалістичного труда знову не буде чим годувати. Або Китай стає лідером, правдами і неправдами завойовує глобальні ринки і диктує світу політику партії. Тож, як бачимо, вибору насправді нема...

Але ж і Штати просто так не здадуться. Якщо буде потрібно — вони почнуть силою захищати свою гегемонію і відстоювати свій вплив в цьому світі. Тож, якщо дана тенденція продовжиться і не буде досягнуто якихось нових геополітичних домовленостей — війна між Штатами та Китаєм виглядає найбільш ймовірним сценарієм розвитку подій.

P.S. Найбільше з цього приводу йорзають Японія і Південна Корея. Тому ведуть подвійну гру — офіційно підтримують Західний світ, а неофіційно вибудовують тіньові схеми з Китаєм. Про це свідчить зокрема те, що ринок боргу Сполучених Штатів впродовж останнього року стрімко падає, а ринок боргу Китаю навпаки — активно зростає. Тобто капітал тихо перетікає із Західного світу в Азію…

Тарифні гойдалки Трампа ще більше ускладнюють ситуацію — віддаляють союзників від Штатів і штовхають в обійми Китаю. Але республіканці це, схоже, усвідомлюють — саме тому Дональд першим ділом взяв під контроль «нафтовий краник» (Близький Схід), звідки вся Азія отримує енергоносії. Але про це вже поговоримо наступного разу…

Владимир Видеманн: Государство угнетателей и диктатура пролетариата

Согласно марксистско-ленинскому учению, всякое государство представляет собой инструмент подавления господствующим классом угнетаемого населения. Поэтому всякое государство есть инструмент подавления, и чем оно сильнее - тем интенсивнее межклассовые противоречия, которые всякое государство пытается придавить. Причем угнетателей по количеству всегда существенно больше, чем угнетаемых. 

Но в случае захвата власти угнетенными классами, в авангарде которых стоит пролетариат как технологический лидер, способный обращаться со сложными системами вооружений, государству приходит конец, а его место занимает диктатура пролетариата как инструмент политической организации угнетенных масс. 

Поэтому говорить о "пролетарском государстве" некорректно, это происходит от политической безграмотности. Иное дело - диктатура пролетариата, занимающего место "господствующего класса" до момента отмирания всех социальных классов как таковых. А компартия, как авангард пролетариата и партия нового типа (отличная от партий буржуазного государства), занимает место госуправленцев, но работает уже не на угнетателей, а на бывших угнетенных. Отсюда и отмена частной собственности на средства производства как материальной базы всякого государства угнетателей.

Маркс, однако, считал общественное сознание в России (тем более - пролетарское) исторически отсталым и не приспособленным для формирования истинной диктатуры пролетариата. Соответственно, коммунистические администраторы здесь не до конца разрушили буржуазное государство, но стали пользоваться его схемами для собственного коррупционного обогащения. Движимые менталитетом филистерского мещанства, они стали укреплять свою клановую власть под соусом "социалистического государства", доведя в СССР неснятые межклассовые противоречия до полного коллапса всей политической системы. При этом, иронично говоря, отмирание социалистического государства, пусть и фейкового, произошло в полном соответствии с формальными предсказаниями Маркса.  

Реальный революционный Марксизм в СССР понимали, похоже, только лидеры ленинской школы, но их быстро поубирали номенклатурные приспособленцы, не дав развернуться. Апофеоз этих приспособленцев - роспуск СССР и демонстративное преобразование коммунистической элиты в олигархическую. Сама же КПРФ, встроившаяся в систему нового государства угнетателей - просто откровенный позор для всего международного рабочего движения. Зюганов - просто новый Гапон.