Сергій Чаплигін: Ірреволюція: як лівий дрібнобуржуазний утопізм злився з правим консерватизмом і утворив гібрид - ліволіберальну ортодоксію капіталізму

Пісня Джона Леннона “Imagine”, написана в 1971 році, стала гімном утопічного світогляду покоління ‘68. 

У ній мріяли про світ без релігії, без націй, без кордонів, без власності, де не було за що вбивати чи вмирати, - лише вічність сексу під кайфом. 

Проте історичний парадокс полягав у тому, що саме покоління, яке мріяло про цей вічний кайф, врешті-решт очолило банки, корпорації, університети, держави. Їхній лівий утопізм злився з правим капіталізмом і утворив гібрид, у якому свобода стала синонімом споживання, а «прогрес» механізмом соціальної інженерії.

Зрештою, це покоління, діти 1968 року, коли прийшли до влади, намагалися інституціоналізувати свою контркультуру: через політику, суди, адміністративні механізми та цензуру. 

Із колишніх бунтарів вони стали носіями ліволіберальної ортодоксії. 

Вони не просто вірили у свій світогляд - вони вважали його єдино можливим. 

Несприйняття інакшої точки зору ставало не лише «неправильним», а злочинним.

Так з’явилася своєрідна форма неоліберального авторитаризму - з мовними табу, ідеологічними “п’ятихвилинками ненависті”, “культурою скасування” опонентів і культом особистої ідентичності. 

Але сьогодні ця модель дедалі більше виглядає як рудимент епохи, що минає...