Стисло:
Вступ
Ми маємо привілей виконувати захоплюючу роботу, вільну професію дослідження та думки. Ми живемо у важкі часи, коли ми як економісти маємо стимул та закликаємо членів суспільства робити свій посильний внесок у вирішення проблем глобально інтегрованої системи, аж до Covid-19 та російського вторгнення в Україну...
Ми можемо зробити це з ще більшою ефективністю та генеративністю, якщо, як і в кожну епоху наукових досліджень, ми кинемо виклик обмеженням і теоріям, які раніше являли собою досягнення минулого, але сьогодні стали перешкодами для розуміння та вирішення проблем, підживлюючи редукціоністські погляди, які заважають нам повністю розуміти наш потенціал індивідуальних і колективних дій та політичних рецептів.
З цієї причини ми вважаємо, що економічна думка та дослідження повинні подолати бар’єри та відкрити нові шляхи (як це частково вже відбувається) у чотирьох основних напрямках досліджень і в п’ятому, який натомість стосується міждисциплінарного підходу та наших відносин із суспільством.
1. Подолання homo economicus.
Надто часто в антропологічній основі наших моделей використовується ідея андроцентричної людини, нездатної зрозуміти цінність різноманітності...
...людина — це набагато більше, ніж максимізатор корисності, основним, якщо не єдиним, аргументом якої є споживання більше благ із більшою грошовою забезпеченістю.
... як люди, ми надаємо величезне значення стосункам, пошуку віласної ідентичності та сенсу нашого існування.
Усе це не просто філософська суперечка, а ключ до процвітання нашого життя, який визначається успіхом стосунків, що характеризуються соціальними дилемами ("дилеми в’язня", "ігри довіри"), де співпрацювати важко і ризиковано, але вигідно, а редукціоністська логіка, натомість, підриває співпрацю.
У двох словах, редукціоністське антропологічне бачення веде в глухий кут, заважаючи нам спиратися на ту вищу соціальну раціональність, яка може запустити кооперацію...
2. Подолання акціонерної компанії.
Багатство уподобань і мотивацій, описаних вище, знаходить невтішну концептуальну клітку в ідеї, що робота не може бути пристрастю та задоволенням, а лише інструментальним зусиллям для отримання доходу, який дозволяє нам бути щасливими, споживаючи лише у вільний час. І в ідеї, що організації, в яких ми працюємо, мають єдину мету максимізувати прибуток.
У реальності є багато людей, які сприймають свою роботу як пристрасть і покликання, а також багато різноманітних соціальних і виробничих організацій, які переслідують численні цілі, які абсолютно не можна віднести до однієї мети максимального прибутку. Все це вимагає, щоб різні системи управління по-різному регулювали відносини інтересів між зацікавленими сторонами, у різноманітних бізнес-формах (споживчі кооперативи, виробничі кооперативи, банківські кооперативи, кооперативи реінтеграції на робочих місцях, соціальні кооперативи, громадські кооперативи, пільгові підприємства)...
3. Вийти за межі ВВП у напрямку кращих показників добробуту.
Питання індикаторів добробуту є вирішальним для вибору суспільства та уряду. ...ВВП, як основного показника макроекономічної ефективності недостатньо для оцінки якості життя країни.
Сьогодні нам потрібні багатовимірні показники, які би поєднали створення економічної цінності з іншими вирішальними основами майбутнього та нашого щастя, такими як стійкість навколишнього середовища, якість і гідність праці, цінність стосунків і генеративність, аби зруйнувати перешкоди для розквіту життя. Зрештою, лише заходи, які також враховують соціальний та екологічний вимір, засвідчують стабільне процвітання.
4. Подолання державно-індивідуального розриву за допомогою субсидіарності.
Ідея про те, що доброзичливий планувальник може подолати відстань між соціальним оптимумом і приватним оптимумом за наявності багатьох ринкових провалів є спрощеним баченням. Планувальник ризикує опинитися в полоні регульованих, не маючи всієї інформації для вибору найкращого варіанту та не ставлячи за мету соціальне благополуччя, припускаючи, що його можна виразити точно. І наївно вважати, що систем санкцій і стимулів достатньо, аби зоорієнтувати зацікавлені сторони на загальне благо.
Тому слід визнати, що залучення свідомих громадян і відповідального бізнесу, які, відповідно до принципу генеративності, розуміють, що збільшення соціального та екологічного моменту є шляхом, який веде до задоволення та повноти сенсу життя.
Тому сьогодні, оцінюючи вибір політики, ми повинні розуміти наскільки вона впливає на активну громадянську позицію та соціальний і громадянський капітал, - ті фактори, які створюють життєво важливий простір для виживання демократії.
Нарешті, субсидіарність має важливе значення для лікування ран суспільства та навколишнього середовища...
5. Подолання безвідповідальності "цінностей ізоляції" міждисциплінарністю, сприяючи соціально-середовищній генерації дослідника
З появою нових проблем, пов’язаних із сумнівом у науці, маніпуляціями правдою в соціальних мережах і зростаючою функціональною безграмотністю, модель дослідника, закритого у своїй вежі зі слонової кістки, відокремленого від суспільства, стає неадекватною, і замість цього потрібно терміново особисто взяти на себе зобов’язання щодо встановлення тісних зв’язків між навчанням, дослідженнями та соціальними наслідками, які з них випливають.
У той же час ми служимо нашій професії та дисципліні й цінностям, які суспільство може визнати, завдяки нашій здатності пояснювати та поширювати результати наших досліджень, стимулювати навчання та критичні знання у тих, хто слухає нас і працювати над тим, аби пропонувати відповіді та вирішення сучасних проблем. Водночас забезпечення сенсу в науці вимагає міждисциплінарності, - вкоріненості дослідника в суспільство.
Отже, виклики, з якими ми стикаємося, ставлять людство на роздоріжжі. Як економісти ми можемо і повинні зробити свій внесок, зробивши крок вперед у розумінні та реагуванні, а також зробивши сферу нашої дисципліни ширшою та більш здатною вловити перешкоди та потенціал для економічного, соціального та людського розвитку. Не втрачаймо цю можливість
Комментариев нет:
Отправить комментарий