СПОЙЛЕР: присутні єхидство, уїдливість, нетактовність, купа суб'єктивності та трішечки сексизму - все як ви полюбляєте 😉
"Атлант розправив плечі" - це такий нібито фантастичний роман, американський аналог роману Чернишевського "Що робити?", написаний у 50-ті роки радянською емігранткою Айн Ренд (Аліса Зиновіївна Розенбаум). Роман оспівує Правильний Капіталізм та егоїзм і закріплює рефлекс відторгнення комуністичних ідей - тому з часів холодної війни посилено просувається на Заході (а віднедавна і в нас), для чого включається у всілякі топ-списки, оголошується Відповіддю На Всі Питання, супер-пупер-мега-бестселером усіх часів та народів, чемпіоном Гіннеса, фантастикою та навіть книгою номер 2 після Біблії. Авторитетні дядечки і тітоньки діляться досвідом, як цей гербалайф перевернув їхнє життя - і їхні цитати штампують на найпомітніших місцях у книгарнях.
Лихо цієї брили у тому, що писала її баба (у поганому розумінні слова - не освічена, мудра та талановита пані на зразок Лесі Українки, Ліни Костенко чи Айріс Мердок, а саме переповнена амбіціями та обділена логікою й, підозрюю, сексуальними втіхами (сублімація, сер) Амазонка в клімаксі з апломблом богеми та квадратно-гніздовим світоглядом армійського політрука), і це дуже помітно. Не всі витримують такого обсягу мішанини із чуттєвих губ, тужливих описів та незнання психології чоловіків. Роман про олігархів, топ-менеджерів та залізницю, написаний людиною, чий досвід у цих областях обмежений суто досвідом її тата-аптекаря. Абсолютно за Бернардом Шоу: «Хто не вміє, той повчає інших».
Чому "нібито фантастика"? Тому що його так позиціонують, щоб охочіше читали "широкі народні маси". Але до фантастики ця агітка відверто не дотягує. Це підробка під фантастику - спроба згодувати жіночий роман іншим читацьким групам. У романі описаний начебто світ майбутнього (а герої роблять кілька чудо-винаходів) - але це майбутнє відверто опереткове, а ці винаходи відверто дурні. І ярлик «фантастика» не може бути виправданням цієї маячні. У фантастиці дозволено багато, аж до помаху чарівної палички - але дещо все-таки неприпустимо. Зокрема, не можна суперечити дійсності і порушувати елементарні закони фізики, інакше це вже не фантастика, а невігластво автора. І у мадам-авторші з цим вкрай погано – у її винаходах порушуються елементарні закони збереження маси-енергії; а коли вона писала роман, люди вже будували ядерні реактори, обчислювальні машини, цілилися в космос, відкрили структуру ДНК - але нічого цього в неї немає, там їздять паровози і в кращому разі тепловози (хоча вони й можуть ганяти зі швидкістю 250 миль на годину). Знову ж таки, беручись бичувати виразки сьогодення через показ їх у доведенні до крайнощів, потрібно виводити цю лінію від реальності. Шляхетний стим-або дизельпанк? Знову ж немає і близько.
Але якщо вже бруднити слово "фантастика", то я б охарактеризував роман як "АНТИнаукова фантастика". По-перше, як я вже згадав, роман вступає в протиріччя з реальною людською історією, і в ньому на повну силу порушуються закони збереження маси і енергії, до того ж найдурнішим чином. По-друге, антинаукова ця книга і в іншому сенсі цього слова - у цьому романі академічні вчені всі як один виведені мерзотниками (тільки вчені-прикладники, що забивають довгий долар у приватних корпораціях, хороші). Уся ця антинауковість потрібна для того, щоб відбілити чорного кобеля: щоб більш-менш правдоподібно виглядав світ, в якому олігархи паїньки, а всі інші бяки, які їх ображають, дають нишком копняки і несправедливо звинувачують. Більше того: роман пропагує відвертий плутоно-нацизм - вищою расою панів оголошуються багаті, а всім іншим недолюдам відмовляється навіть у розумності. Мовляв, будь-яка розумна людина просто зобов'язана бути егоїстом-гедоністом, зобов'язана любити гроші і обов'язково їх домагається - а якщо людина небагата, не егоїст і не любить гроші - то через свою неповноцінність і нерозумність. Протягом роману авторка багаторазово на всі лади повторює тезу про те, що унтерменші-бідняки не вміють і не хочуть мислити і живуть виключно первісними інстинктами, заперечуючи розум, вдаючись до побутового насильства, поклоняючись божествам, вимагаючи милосердя та халяви.
Світ роману дуже туманний та неконкретний. Чи то авторці просто не вистачило літературних навичок, чи то це - неконкретність лохотронщиків, що замовляють жертву скоромовочкою, що "поруч-відкрився-новий-магазин-він-проводить-рекламну-лотерею-о-треба-ж- а-ви-як-раз-виграли-вітаємо", чи то й те й інше разом. З одного боку, цей світ містить у собі товсті натяки на соціалізм, тоталітаризм та інші погані слова - така собі дивна суміш комуністичних і християнських ідей. З іншого боку, жодної зміни виробничих відносин (необхідної навіть найпростішого соціалізму) у романі немає - всі капіталісти звично сидять у своїх місцях, зайняті своїми підприємствами. Виглядає так, що мадам залишила світ Америки як є, просто вилучила у капіталістів жагу до наживи і прималювала їм показове прагнення допомагати ближнім. І лякає читача тим, що вийде. Світ, природно, руйнується, всім це пофіг, а позбавлені зацікавленості таланти-атланти уникають справ - що наочно доводить читачеві, що без жаги до наживи всім погано. Ну типу якщо вовки раптом відмовляться від пожирання овечок - то вовкам прийде гаплик, а разом з ними всій екосистемі і заразом еволюції. Тому, каже нам авторка, і не сподівайтеся приручити вовків для полювання та охорони - всі ці ваші "собаки" є утопічною мрією, неможливо переінакшити сутність вовка, і вовк без пожирання овець жалюгідний, і ліс без нього загнеться.
У романі дуже складний "сонм" персонажів. Носії позитивної ідеї егоїзму і гедонізму всі як на підбір - високі, красиві статті генії-багатії-трудяги (див. "Мері-сью"). А носії негативної ідеї людської взаємодопомоги - знову ж таки, всі як на підбір - тупі заздрісні виродки, що з садистською насолодою ламають чужі пасочки і чинять дурість за дурістю, супроводжуючи цей процес патетичними промовами про необхідність розвивати відсталі країни, не бути егоїстами і взагалі допомагати егоїстам. В результаті цільова аудиторія дуже швидко розуміє, що до чого і починає палати від праведної ненависті до цього вашого гидкого альтруїзму. Є в романі й інші види мозкомийки, досить агресивні, а є й просто постмодерністські дурощі з претезією на "філософську таємницю", яка в результаті або залишається пустишкою ("Хто такий Джон Голт"), або черговим секретом Полішинеля відомим кожному дурневі.
Загалом, лайно. На анти-Маркса не тягне, бо той затятий бородань у порівнянні з цією жіночкою - просто геній логіки, причинно-наслідкових зв'язків (не даремно ж учень Гегеля!) та енциклопедист. Вийшло... та бозна що вийшло - один із тих грубезних фоліантів, яким місце на книжковій полиці, про які прийнято висловлюватися з придиханням та піїтетом, але у жодному разі не читати, аби не розчаровуватися й раптово не переконатися у їхній абсолютній бездарності та примітівізмі.