Андрій П-ко: Від ракет до труб: як рентна еліта загальмувала модернізацію України і чому війна може це змінити

 Існує популярне пояснення економічних проблем України: країна успадкувала від Радянського Союзу потужний промисловий і науковий потенціал, але так і не змогла перетворити його на сучасну високотехнологічну економіку. 

Зазвичай причини шукають у корупції, слабких інститутах, невдалих реформах або зовнішніх обставинах. 

Усе це має значення. Проте існує інша, більш фундаментальна причина, яка пояснює багато подій української історії після 1991 року.

Проблема полягала не лише в інститутах. Проблема полягала в самій природі еліти, яка отримала контроль над країною після розпаду СРСР.

Символом цієї проблеми може слугувати контраст між Леонідом Кучмою та його зятем Віктором Пінчуком.

Кучма був директором одного з найскладніших промислових комплексів Радянського Союзу — ракетного заводу «Південмаш». Він керував підприємством, яке виробляло міжконтинентальні балістичні ракети, космічні носії та іншу продукцію надзвичайної технологічної складності. Пінчук же став одним із найбагатших людей незалежної України завдяки трубному бізнесу.

Звичайно, справа не в особистостях. Справа в тому, що ці дві біографії відображають дві різні економічні системи.

У радянській системі керівник великого підприємства не конкурував на світовому ринку. Він працював усередині гігантської командно-адміністративної машини, де держава забезпечувала фінансування, постачання та гарантований попит. Створення ракет було не результатом ринкової конкуренції, а результатом мобілізації величезних ресурсів державою.

Після розпаду СРСР ці люди втратили систему, яка робила можливими такі проєкти. Але вони зберегли контроль над значною частиною економіки.

Саме тут відбувся ключовий історичний вибір.

Замість створення нових високотехнологічних галузей більшість пострадянських еліт почали заробляти на експлуатації вже наявних активів. Металургія, труби, хімія, енергетика, видобуток сировини, приватизація державного майна — усе це давало швидкі й відносно гарантовані прибутки.

Створити нову компанію світового рівня надзвичайно складно. Потрібні десятиліття інвестицій, ризиків і невизначеності. Значно простіше отримувати доходи від контролю над металургійним комбінатом, газовим потоком або природною монополією.

Так сформувалася економіка ренти.

Рента відрізняється від підприємницького прибутку. Підприємець заробляє завдяки створенню нового продукту або технології. Рентний власник заробляє завдяки контролю над уже існуючим ресурсом.

І саме тут виникає проблема інститутів.

Элески Ак-Оол: Роль ренты в истории России и её будущем

Если совсем упростить историю Россию с точки зрения мир-системщиков, то она (история) - это борьба государства за порты для ввоза и вывоза товаров - как внешняя политика, и поиск и выкачка новой ренты внутри России – как политика внутренняя. 

Самый жестокий период у России (с т.з. жизни людей) был тогда, когда ресурсной рентой было зерно. Это период с начала XVIII века до 1950-х. Это период войн за порты (на Балтике и Чёрном море) и создание буферов вокруг них. А внутренняя политика, борьба за зерно приводила к самым жестоким формам крепостничества, вплоть до т.н. «месячины» с 1820-30-х, когда крестьян стали в чернозёмных губерниях низводить до уровня американского раба: крестьяне жили без земли, без собственного двора, и должны были за пайку трудиться на помещика. 

Двести пятьдесят лет чудовищного сверхнапряжения страны ради зерновой ренты - малорентабельной, трудо- и насилие-затратной.

И с 1970-х в стране началось Чудо для простых людей - выкачка газовой и нефтяной ренты. Когда перестали быть нужны десятки миллионов закабалённых крестьян (отсюда массовая раздача паспортов крестьян с 1974 года - начало второго освобождения от крепостного права), принудительного труда. От простых людей наконец-то ОТВЯЗАЛИСЬ – для извлечения ренты они стали не нужны. А нефть и газ дают уже ренту в 300-400%, (при себестоимости добычи в $15 за баррель) – сравните с рентой в 15-20%, как в зерновой период истории страны.

Так что мечтания части начальства и их экспертократии «слезть с нефтяной иглы» должны сразу очень напрягать простых людей: «Это что же, теперь вместо нефти и газа снова из нас начнут выжимать ренту, как из наших дедов и прадедов?» Но нет больше и океана безмолвного доисторического крестьянства, из которого выжимали трудовую ренту, так что и технически невозможно возвратиться к этому.

P.S. Зерновая рента ещё и надолго остановила рост городов в России.

Начиная с середины XVIII века до 1880-х годов происходила деурбанизация России. Так, в 1742 году доля городского населения составляла 13%. В 1825 году - 9,1%, в 1856 году - 9%. Только в 1902 году Россия по этому показателю достигла уровня 1742 года.

Причины деурбанизации понятны: основным экспортным товаром России с конца XVIII века становится зерно (до этого - железо), и у правящих классов не было никакого резона развивать неконкурентоспособные отрасли промышленности.

Интересно, что деурбанизацию, архаизацию в России тогда воспевали как западники, так и славянофилы.

Славянофил Киреевский писал: «Мы должны желать, чтобы правительство не позволяло фабрикам заводиться. Тем более что на их заведение нет ни денег, ни народа».

А западник Огарёв вторил: «Наши города только правительственная фантазия, а в действительности они не имеют ни значения, ни силы. Торговля наша производится посредством подвижных рынков - ярмарок. Вся наша жизнь в сёлах!»"