Андрій П-ко: Еволюція та командно-адміністративна модель: особливості розвитку університетської освіти і взаємодії науки з економікою на Заході та в СРСР

 Упродовж століть розвиток університетської освіти, науки та механізмів їхньої взаємодії з економікою відбувався в різних цивілізаційних просторах за неоднаковими моделями. Особливо виразними є відмінності між західноєвропейською традицією та моделлю, що сформувалася в Російській імперії, а згодом була успадкована і значно посилена в Радянському Союзі. Ці відмінності стосувалися не лише організації вищої освіти, а й самого характеру взаємодії науки, виробництва та суспільства.

Університетська система Західної Європи формувалася переважно еволюційним шляхом. Перші університети виникали як автономні корпорації викладачів і студентів, які поступово виборювали право на самоврядування, академічні свободи та незалежність від політичної влади. Протягом багатьох століть європейські університети накопичували традиції інтелектуальної автономії, наукової дискусії та вільного пошуку істини. Навіть тоді, коли держава відігравала значну роль у фінансуванні освіти, університети зазвичай зберігали суттєвий рівень самостійності.

Не менш еволюційно відбувався і розвиток взаємодії науки з економікою. У країнах Західної Європи, а особливо у Сполучених Штатах Америки, поступово сформувалася складна система співпраці між університетами, науковими центрами, підприємницьким середовищем та державою. Бізнес почав активно інвестувати у наукові дослідження, університети стали не лише навчальними закладами, але й потужними дослідницькими центрами, а підприємці навчились перетворювати наукові відкриття на нові технології, товари та послуги.

Андрій П-ко: Чому MIT і Стенфорд випереджають ETH Zurich та EPFL у глобальних рейтингах

Массачусетський технологічний інститут Massachusetts Institute of Technology та Stanford University стабільно займають вищі позиції у глобальних університетських рейтингах, ніж швейцарські ETH Zurich та EPFL. Водночас це не означає, що швейцарські університети слабші за рівнем науки — різниця значною мірою пояснюється методологією рейтингів, структурними особливостями та екосистемою навколо університетів.

1. Фінансові ресурси та ендаументи

Американські приватні університети мають потужні ендаумент-фонди, які формуються за рахунок багаторічних пожертв випускників, корпорацій і приватних інвесторів.

Наприклад, ендаумент Stanford University перевищує десятки мільярдів доларів, а MIT також володіє багатомільярдним фондом.

Натомість ETH Zurich та EPFL є переважно державними університетами. Вони отримують стабільне фінансування від держави, але не мають настільки гнучких приватних капіталів для швидкого масштабування лабораторій, зарплат чи дослідницьких програм.

2. Модель набору студентів і співвідношення викладачів

Американська модель є надзвичайно селективною: вступають лише невеликі відсотки абітурієнтів, що автоматично покращує показники “faculty-to-student ratio” та середній академічний профіль студентів.

У Швейцарії ситуація інша. Наприклад, ETH Zurich формально забезпечує широкий доступ для випускників швейцарської середньої освіти, після чого відбувається жорсткий відсів на першому курсі. У результаті великі потоки студентів на старті впливають на статистичні показники, які використовуються в рейтингах.

3. Інноваційна екосистема та венчурний капітал

Stanford University тісно інтегрований із Кремнієвою долиною — однією з найпотужніших інноваційних екосистем у світі. Тут наукові розробки швидко трансформуються у стартапи та глобальні компанії.

Рейтинги університетів часто враховують показники впливу випускників у бізнесі та репутаційні опитування роботодавців. Оскільки американські технологічні гіганти домінують на глобальному ринку, випускники MIT і Stanford отримують високу видимість і вплив у міжнародному масштабі.

4. Структурні відмінності (зокрема медицина)

Багато глобальних рейтингів суттєво зважують медичні та біомедичні дослідження.

Американські університети часто мають потужні медичні школи та госпітальні системи, які генерують величезні обсяги наукових публікацій.

ETH Zurich та EPFL, навпаки, є класичними технічними університетами і не мають повноцінних медичних факультетів, що знижує їхній сумарний рейтинг у багатодисциплінарних системах оцінювання.

5. Важливе уточнення: реальна наукова конкуренція

Попри рейтингові відмінності, у багатьох технічних напрямах різниця між цими університетами мінімальна.

Наприклад, у предметних рейтингах у галузі Engineering & Technology ETH Zurich стабільно входить у топ-3 світу, конкуруючи на рівні з MIT і Stanford та випереджаючи багато університетів Ліги Плюща.

Висновок

Рейтингова перевага MIT і Stanford над ETH Zurich та EPFL пояснюється не стільки якістю науки, скільки:

структурою фінансування (приватні ендаументи vs державне фінансування),

особливостями набору студентів,

впливом інноваційних екосистем (особливо США),

та методологією глобальних рейтингів.

Водночас у сфері фундаментальних і прикладних технічних наук швейцарські університети залишаються на абсолютно елітному світовому рівні, а різниця часто є радше системною, ніж академічною.

Андрій П-ко: Стратегічний розвиток середніх високотехнологічних корпорацій: шлях до інноваційної економіки України

 Коли говорять про економічний розвиток держави, увага зазвичай зосереджується на двох полюсах. З одного боку — великі транснаціональні корпорації з мільярдними оборотами, тисячами працівників і глобальними брендами. З іншого — малий бізнес, який створює значну частину робочих місць і забезпечує економічну гнучкість. Проте між цими двома полюсами існує ще один надзвичайно важливий сектор, який часто залишається недооціненим у суспільних дискусіях. Йдеться про середні високотехнологічні компанії — підприємства, що працюють у вузьких спеціалізованих нішах, створюють продукцію або послуги з високою доданою вартістю та водночас здатні конкурувати на світовому ринку.

Саме такі компанії дедалі частіше стають основою економічного успіху розвинених держав. Вони не завжди відомі широкому загалу, їхні логотипи не прикрашають стадіони і не з'являються в телевізійній рекламі, проте їхня роль у глобальній економіці може бути надзвичайно вагомою. Часто вони є світовими лідерами у вузьких технологічних сегментах, виробляють унікальну продукцію або надають послуги, без яких неможливе функціонування цілих галузей.

Для України прикладом такої компанії може слугувати Enamine. За масштабами вона не може зрівнятися з такими світовими гігантами, як BASF чи Sika. Однак її значення визначається не розміром обороту чи кількістю працівників, а місцем у глобальному ланцюгу створення знань. Компанія стала одним із провідних світових постачальників хімічних бібліотек та партнером численних фармацевтичних і біотехнологічних досліджень. Її діяльність демонструє, що навіть підприємство середнього масштабу може бути інтегроване у світову наукову інфраструктуру та впливати на розвиток сучасної медицини.

Яким чином може сформуватись ''технологічна, інтелектуальна та відкрита складність людського капіталу, здатного проектувати майбутнє на рівних із глобальними гравцями''?

 Яким чином може сформуватись ''технологічна, інтелектуальна та відкрита складність людського капіталу, здатного проектувати майбутнє на рівних із глобальними гравцями''? з чого все повинно починатись?

Формування людського капіталу такого рівня — це не питання косметичних реформ чи відкриття кількох нових ІТ-хабів. Це запуск складної екосистеми, яка здатна не просто споживати світові тренди, а створювати власні смисли, технології та правила гри.

Щоб розібратися, як виростити суб'єктність, здатну розмовляти з глобальними гравцями на рівних, потрібно демонтувати стару лінійну логіку й побудувати нову матрицю.

З чого все повинно починатись?

Усе починається не з грошей і не з інфраструктури. Усе починається з точки оптичного зламу — зі зміни фундаментального ставлення до складності та майбутнього.

1. Перехід від «наздоганяючого розвитку» до «суб'єктного проектування»

Поки ми намагаємося «наздогнати й перегнати» умовну Кремнієву долину, ми граємо за її правилами і завжди пастимемо задніх. Старт — це відмова від копіювання. Замість копіювання інститутів має відбутися сміливість формулювати власний порядок денний для світу. Ми маємо пропонувати рішення для глобальних криз (безпекових, екологічних, когнітивних), базуючись на нашому унікальному досвіді.

2. Легітимізація права на помилку та експеримент

Складна інтелектуальна система не народжується в атмосфері жорсткого контролю чи страху перед факапом. Початкова точка — це створення «безпечних просторів» (як інтелектуальних, так і правових), де мислителі, інженери та підприємці можуть тестувати радикальні, на перший погляд божевільні ідеї.

3. Культурний зсув: попит на Складність

Суспільство має перестати боятися інтелектуального дискомфорту. Якщо національний дискурс спрощений до гасел, у ньому не виросте капітал, здатний мислити категоріями квантових обчислень чи геополітичного моделювання. Початок — це поява моди на інтелектуальну глибину.

Три вектори формування нового людського капіталу

Коли базовий зсув свідомості відбувся, архітектура нового людського капіталу розгортається через три взаємопов'язані виміри:

[Технологічна складність] <───> [Інтелектуальна складність] <───> [Відкрита складність]

 Інтелектуальна складність: Як ми мислимо

Це фундамент, який визначає масштаб мислення. Вона формується через:

Фундаментальну міждисциплінарність: Сучасний архітектор майбутнього не може бути просто кодером або просто філософом. Найцікавіші речі народжуються на стику (наприклад, біоінженерія + етика + AI). Потрібно вчити людей синтезувати знання з полярних дисциплін.

Подолання когнітивного провінціалізму: Здатність бачити контекст глобально. Розуміти, як локальна дія відгукнеться на іншому кінці планети за 10 років.

Технологічна складність: Що ми створюємо

Це спроможність матеріалізувати інтелектуальні концепти у тверді технології (Hard Tech, Deep Tech):

Перехід від Soft до Deep: Ми маємо еволюціонувати від аутсорсингу та написання прикладного софту до створення фундаментальних технологій (нові матеріали, алгоритми ШІ, енергетичні системи, оборонні технології).

Синхронізація науки та бізнесу: Створення швидких «капілярів» для перенесення ідей з наукових лабораторій у реальне виробництво. Науковець має бачити шлях капіталізації своєї ідеї.

Відкрита складність: Як ми взаємодіємо

Це здатність інтегруватися у світовий контекст, не втрачаючи своєї ідентичності:

Мережева логіка: Вміння вільно почуватися як у звичних локальних структурах, так і в хаотичному, динамічному глобальному цифровому океані. Це готовність до постійних трансформацій та відсутність страху перед мінливим світом.

Радикальна відкритість до партнерств: Створення спільних міжнародних консорціумів, дослідницьких груп та альянсів. Глобальні гравці починають поважати тебе тоді, коли ти стаєш незамінним елементом їхнього власного ланцюжка створення цінності.

Алена Агеева: Антикапиталистические материалы запрещены в британских школах

Постановление, изданное британским правительством, которое запрещает государственным школам в Англии использовать материалы, пропагандирующие конец капитализма, вызвало сегодня ажиотаж в Великобритании. C новым регламентом такие авторы, как Уильям Годвин, Уильям Моррис, Дж. Б. Пристли, Ноам Хомский, Жан-Поль Сартр и Джордж Оруэлл, и многие другие, кто критиковал согласно капиталистической модели, они будут запрещены в школах Англии.

Исходя из этого, было бы незаконным ссылаться на основные главы британской истории и политики, включая историю британского социализма, Лейбористской партии и тред-юнионизма, которые в разное время выступали за отмену капитализма, предупредил лейбористский депутат. Джон Макдоннелл.

Хотя директива Министерства образования о школьной программе была опубликована на прошлой неделе на официальном веб-сайте правительства, этот вопрос стал приобретать актуальность в эти выходные после сообщения газеты Guardian о новостях.

Критика вызвана тем фактом, что постановление, которое применяется только к Англии, поскольку полуавтономные территории Уэльса, Шотландии и Северной Ирландии имеют свои собственные органы образования, рассматривает антикапиталистические демонстрации как экстремистскую политическую позицию, аналогичную расизму, и противодействие свободные выборы, свобода слова или религии.

В беседе с The Guardian Макдоннелл назвал этот шаг еще одним шагом в культурной войне и признаком того, что ультраконсервативный авторитаризм набирает силу.

В последующем сообщении в своем аккаунте в Твиттере депутат от лейбористов подчеркнул, что подобные вопросы слишком опасны, чтобы их не принимать во внимание, поскольку, по его мнению, они отражают характер премьер-министра Бориса Джонсона и политику президента США Дональда Трампа, который, по его словам, «не признает границ».

«Эта страна движется в сторону очень и очень темного места», - сказал обозреватель Guardian Оуэн Джонс в своем аккаунте в Twitter.

В свою защиту Министерство образования утверждало, что цель руководства по учебной программе - показать школам, что их долг - гарантировать беспристрастность и сбалансированное отношение к политическим вопросам в классе.

1 сентября 1827 года Николай I издал рескрипт, который запретил допускать крепостных крестьян в средние и высшие учебные заведения

Николай I министру народного просвещения А. С. Шишкову о запрещении принимать в гимназии и университеты крепостных крестьян:

... До сведения моего дошло... , что часто крепостные люди, из дворовых и поселян, обучаются в гимназиях и других высших учебных заведениях. От сего происходит вред двоякий: с одной стороны, сии молодые люди, получив первоначальное воспитание у помещиков, или у родителей нерадивых, по большей части входят в училище уже с дурными навыками и заражают ими товарищей своих в классах, или чрез то препятствуют попечительным отцам семейств отдавать своих детей в сии заведения; с другой же, отличнейшие из них, по прилежности и успехам, приучаются к роду жизни, к образу мыслей и понятиям, не соответствующим их состоянию. Неизбежные тягости оного для них становятся несносными, и от того они нередко в унынии предаются пагубным мечтаниям, или низким страстям. Дабы предупредить такие последствия, по крайней мере в будущем, я нахожу нужным ныне же повелеть:

1. Чтобы в университетах и других высших учебных заведениях, казенных и частных, находящихся в ведомстве или под надзором Министерства народного просвещения, а равно и в гимназиях и в равных с оными по предметам преподавания местах, принимались в классы и допускались к слушанию лекций только люди свободных состояний...

2. Чтобы помещичьи крепостные поселяне и дворовые люди могли, как и доселе, невозбранно обучаться в приходских и уездных училищах, и в частных заведениях, в коих предметы учения не выше тех, кои преподаются в училищах уездных.

3. Чтобы они также были допускаемы в заведения особенного рода, кои учреждены или впредь будут учреждаемы казною и частными людьми для обучения сельскому хозяйству, садоводству и вообще искусствам, нужным для усовершенствования или распространения земледельческой, ремесленной и всякой иной промышленности, но чтобы и в сих заведениях те науки, которые не служат основанием или пособием для искусств и промыслов, были преподаваемы в такой же мере, как и в уездных училищах...

Полное собрание законов Российской империи с 1649 г. Собр. 2. Т. II. 1827. СПб., 1830, стр. 675-677. N° 1308.

Вера Афанасьева: Пять признаков тяжелой болезни образования

Профессор Саратовского государственного университета Вера Владимировна Афанасьева: Открытое письмо министру образования РФ Ольге Васильевой

Пять признаков тяжелой болезни

Уважаемая Ольга Юрьевна!

Прошу Вас на основании моего письма радикально изменить «Федеральную программу развития российского образования на 2016-2020 годы», поскольку она в принципе не способна решить основные проблемы российского образования, изложенные ниже. Я сформулировала эти проблемы, обобщив отклики на мои публикации о состоянии современной высшей школы, поступившие со всех концов страны и в значительной степени отражающие общественное мнение. Образование – стратегическое, наиболее устремленное в будущее направление государственной политики. От него зависит развитие культуры, науки, технологий, благополучие государства. Российское образование имеет славные традиции, но сегодня оно находится в бедственном, плачевном положении. Оно давно и тяжело болеет, и налицо признаки этой болезни.

1.Тотальная нищета.

Государственные вложения в российское образование чрезвычайно малы и не позволяют ему достойно существовать. У нас ветхая высшая школа – разрушающиеся здания, обшарпанные аудитории, допотопное оборудование, оставшиеся еще от СССР книги и учебные пособия. Естественные факультеты, традиционно являющиеся гордостью университетов, в отсутствие подлинного интереса страны к фундаментальной науке выживают из последних сил. Гуманитарные, чтобы хоть как-то свести концы с концами, распыляют накопленный академический арсенал на все новые и новые модные направления подготовки, чем умаляют свой изначальный профессионализм. Постоянное сокращение числа бюджетных мест уменьшает и без того крохотное финансирование.

Преподаватели вузов и школьные учителя получают нищенскую, унизительную зарплату, недостойную высокообразованных людей. Достаточно сказать, что жалование провинциального профессора составляет смехотворную сумму – менее 500 евро, что гораздо меньше пособия по безработице в развитых странах и на порядок меньше зарплаты европейского профессора. Это превращает российских преподавателей в люмпен-пролетариев умственного труда, вынужденных постоянно искать дополнительные источники существования, что плачевно сказывается и на качестве их труда, и на их здоровье. Не лучше обстоит дело и у школьных учителей.

При таких смехотворных зарплатах преподавателей существуют еще и многочисленные скрытые недоплаты. Важным механизмом недоплаты преподавателям является чудовищная часовая нагрузка (перегрузка!), не учитывающая время, необходимое для подготовки к занятиям и для научных изысканий. Не должен, не может профессор читать по семь лекций в неделю! Но читает и от этого изнуряется, эмоционально выгорает, испытывает перманентный стресс, болеет. Увеличение нагрузки преподавателей без повышения зарплаты низводит фактическую оплату одного часа до уровня оплаты неквалифицированного труда. Установление необоснованного соотношения числа преподавателей к числу студентов 1:10 имеет следствием массовое сокращение числа преподавателей и еще большую перегрузку оставшихся. Стало общей практикой и то, что сотрудники вузов из своих мизерных зарплат сами оплачивают научные командировки, публикацию научных работ, монографий, учебников, организацию конференций.

Нищета большинства особенно очевидна на фоне всем известного финансового благополучия вузовских администраций, бесстыдство которых позволяет им иметь зарплаты в десятки, а иногда и в сотню раз превышающие зарплаты своих подчиненных, – зарплаты, которых в России не удостаиваются даже гении. Это противоестественное и безнравственное расслоение является еще одним немаловажным источником недоплат преподавателям. К теме неприлично богатой вузовской администрации примыкает всем известная тема коррупции в образовании, которая достигает самых высоких уровней. Так, в настоящее время расследуется коррупционное дело в Министерстве образования Саратовской области.

Чудовищная нищета российского образования – подлинная национальная катастрофа. Доводя образование до нищеты, государство с необходимостью обеспечивает скорое собственное обнищание и неминуемый упадок, ведь хорошо известно, что каждый рубль, вложенный в образование сегодня, возвращается десятикратной прибылью в недалеком будущем.

Наш заказ школе

 Наш заказ школе (приоритеты по порядку):

1.Физподготовка (в здоров теле здоровый дух).
2.Эстетика, культура, искусство… (лучшие физики – лирики).
3.Коммуникабельность и толерантность (+ этика, этикет).
4.Самостоятельность (способность к саморазвитию).
5.Критичность и нестандартность мышления (и самокритичность).
6.Философия (+ религиоведение, духовные практики).
7.Базовый набор знаний по гуманитарным и техническим дисциплинам (чтобы было за что зацепиться).
А остальное – сами потом наработают.