Андрій П-ко: Марксизм як спроба довести моральну систему через створення нового суспільства

 Однією з особливостей марксистської філософії було прагнення не просто пояснити світ, а змінити його. Марксизм претендував не лише на роль економічної теорії чи політичної програми, а на створення цілісного світогляду, який мав пояснити історію, суспільство, мораль і майбутнє людства.

У цьому сенсі марксизм мав амбіцію, подібну до великих філософських систем минулого: він прагнув показати, що його вихідні принципи є не просто одним із можливих наборів цінностей, а найбільш правильним описом суспільного розвитку. Якщо традиційні моральні системи починали з певних аксіом — наприклад, цінності людської гідності, свободи чи обов’язку, — то марксизм пропонував інший фундамент.

Його базовими припущеннями були ідеї про визначальну роль матеріальних умов життя, класову структуру суспільства та історичний розвиток через боротьбу протилежних сил. Марксизм стверджував, що багато традиційних моральних уявлень не є вічними істинами, а відображають інтереси певних суспільних класів. Мораль, право, політика і культура розглядалися як частини надбудови, пов’язаної з економічним устроєм.

Звідси випливала важлива теза: якщо несправедливість породжується певною суспільною структурою, то зміна цієї структури повинна привести до появи нового типу людини та нової моралі. Комуністичне суспільство мало стати не просто іншою економічною моделлю, а практичним підтвердженням того, що марксистська філософія правильно зрозуміла природу людини та історії.

Інакше кажучи, марксизм поставив перед собою своєрідний експериментальний критерій. Його правильність мала бути доведена не тільки логічними аргументами чи теоретичними працями, а самим результатом історичної практики. Якщо створене на основі марксистських принципів суспільство стане більш справедливим, вільним і людяним, це буде доказом правильності вихідної теорії.

Андрій П-ко: Еволюція та командно-адміністративна модель: особливості розвитку університетської освіти і взаємодії науки з економікою на Заході та в СРСР

 Упродовж століть розвиток університетської освіти, науки та механізмів їхньої взаємодії з економікою відбувався в різних цивілізаційних просторах за неоднаковими моделями. Особливо виразними є відмінності між західноєвропейською традицією та моделлю, що сформувалася в Російській імперії, а згодом була успадкована і значно посилена в Радянському Союзі. Ці відмінності стосувалися не лише організації вищої освіти, а й самого характеру взаємодії науки, виробництва та суспільства.

Університетська система Західної Європи формувалася переважно еволюційним шляхом. Перші університети виникали як автономні корпорації викладачів і студентів, які поступово виборювали право на самоврядування, академічні свободи та незалежність від політичної влади. Протягом багатьох століть європейські університети накопичували традиції інтелектуальної автономії, наукової дискусії та вільного пошуку істини. Навіть тоді, коли держава відігравала значну роль у фінансуванні освіти, університети зазвичай зберігали суттєвий рівень самостійності.

Не менш еволюційно відбувався і розвиток взаємодії науки з економікою. У країнах Західної Європи, а особливо у Сполучених Штатах Америки, поступово сформувалася складна система співпраці між університетами, науковими центрами, підприємницьким середовищем та державою. Бізнес почав активно інвестувати у наукові дослідження, університети стали не лише навчальними закладами, але й потужними дослідницькими центрами, а підприємці навчились перетворювати наукові відкриття на нові технології, товари та послуги.

Андрій П-ко: Чому MIT і Стенфорд випереджають ETH Zurich та EPFL у глобальних рейтингах

Массачусетський технологічний інститут Massachusetts Institute of Technology та Stanford University стабільно займають вищі позиції у глобальних університетських рейтингах, ніж швейцарські ETH Zurich та EPFL. Водночас це не означає, що швейцарські університети слабші за рівнем науки — різниця значною мірою пояснюється методологією рейтингів, структурними особливостями та екосистемою навколо університетів.

1. Фінансові ресурси та ендаументи

Американські приватні університети мають потужні ендаумент-фонди, які формуються за рахунок багаторічних пожертв випускників, корпорацій і приватних інвесторів.

Наприклад, ендаумент Stanford University перевищує десятки мільярдів доларів, а MIT також володіє багатомільярдним фондом.

Натомість ETH Zurich та EPFL є переважно державними університетами. Вони отримують стабільне фінансування від держави, але не мають настільки гнучких приватних капіталів для швидкого масштабування лабораторій, зарплат чи дослідницьких програм.

2. Модель набору студентів і співвідношення викладачів

Американська модель є надзвичайно селективною: вступають лише невеликі відсотки абітурієнтів, що автоматично покращує показники “faculty-to-student ratio” та середній академічний профіль студентів.

У Швейцарії ситуація інша. Наприклад, ETH Zurich формально забезпечує широкий доступ для випускників швейцарської середньої освіти, після чого відбувається жорсткий відсів на першому курсі. У результаті великі потоки студентів на старті впливають на статистичні показники, які використовуються в рейтингах.

3. Інноваційна екосистема та венчурний капітал

Stanford University тісно інтегрований із Кремнієвою долиною — однією з найпотужніших інноваційних екосистем у світі. Тут наукові розробки швидко трансформуються у стартапи та глобальні компанії.

Рейтинги університетів часто враховують показники впливу випускників у бізнесі та репутаційні опитування роботодавців. Оскільки американські технологічні гіганти домінують на глобальному ринку, випускники MIT і Stanford отримують високу видимість і вплив у міжнародному масштабі.

4. Структурні відмінності (зокрема медицина)

Багато глобальних рейтингів суттєво зважують медичні та біомедичні дослідження.

Американські університети часто мають потужні медичні школи та госпітальні системи, які генерують величезні обсяги наукових публікацій.

ETH Zurich та EPFL, навпаки, є класичними технічними університетами і не мають повноцінних медичних факультетів, що знижує їхній сумарний рейтинг у багатодисциплінарних системах оцінювання.

5. Важливе уточнення: реальна наукова конкуренція

Попри рейтингові відмінності, у багатьох технічних напрямах різниця між цими університетами мінімальна.

Наприклад, у предметних рейтингах у галузі Engineering & Technology ETH Zurich стабільно входить у топ-3 світу, конкуруючи на рівні з MIT і Stanford та випереджаючи багато університетів Ліги Плюща.

Висновок

Рейтингова перевага MIT і Stanford над ETH Zurich та EPFL пояснюється не стільки якістю науки, скільки:

структурою фінансування (приватні ендаументи vs державне фінансування),

особливостями набору студентів,

впливом інноваційних екосистем (особливо США),

та методологією глобальних рейтингів.

Водночас у сфері фундаментальних і прикладних технічних наук швейцарські університети залишаються на абсолютно елітному світовому рівні, а різниця часто є радше системною, ніж академічною.

Андрій П-ко: Стратегічний розвиток середніх високотехнологічних корпорацій: шлях до інноваційної економіки України

 Коли говорять про економічний розвиток держави, увага зазвичай зосереджується на двох полюсах. З одного боку — великі транснаціональні корпорації з мільярдними оборотами, тисячами працівників і глобальними брендами. З іншого — малий бізнес, який створює значну частину робочих місць і забезпечує економічну гнучкість. Проте між цими двома полюсами існує ще один надзвичайно важливий сектор, який часто залишається недооціненим у суспільних дискусіях. Йдеться про середні високотехнологічні компанії — підприємства, що працюють у вузьких спеціалізованих нішах, створюють продукцію або послуги з високою доданою вартістю та водночас здатні конкурувати на світовому ринку.

Саме такі компанії дедалі частіше стають основою економічного успіху розвинених держав. Вони не завжди відомі широкому загалу, їхні логотипи не прикрашають стадіони і не з'являються в телевізійній рекламі, проте їхня роль у глобальній економіці може бути надзвичайно вагомою. Часто вони є світовими лідерами у вузьких технологічних сегментах, виробляють унікальну продукцію або надають послуги, без яких неможливе функціонування цілих галузей.

Для України прикладом такої компанії може слугувати Enamine. За масштабами вона не може зрівнятися з такими світовими гігантами, як BASF чи Sika. Однак її значення визначається не розміром обороту чи кількістю працівників, а місцем у глобальному ланцюгу створення знань. Компанія стала одним із провідних світових постачальників хімічних бібліотек та партнером численних фармацевтичних і біотехнологічних досліджень. Її діяльність демонструє, що навіть підприємство середнього масштабу може бути інтегроване у світову наукову інфраструктуру та впливати на розвиток сучасної медицини.

Джеймс Штайнгофф: Философские связи трансгуманизма и марксизма

Введение

Существует явная нехватка англоязычной литературы, описывающей философские связи между трансгуманизмом и марксизмом. Это удивительно, учитывая существующие работы по этой теме на других крупных европейских языках, и тот факт, что 47 процентов респондентов в исследовании «Обзор интересов и убеждений членов всемирной трансгуманистической ассоциации» от 2007 года назвали себя «левыми», хоть и не строго марксистами (Hughes 2008). Вместо того, чтобы пытаться объяснить это упущение, данным текстом я стремлюсь помочь восполнить пробел, определив три основные области сходства трансгуманизма и марксизма. Это: важность материальных условий, особенно в технологическом прогрессе, для совершения революции; представления о человеческой природе; концепции природы в целом. Хотя марксизм и трансгуманизм — широкие области, охватывающие различные точки зрения, но даже работая с несколько обобщенными характеристиками обеих идеологий проявляются интересные параллели и различия, полезные для будущей работы.

Данное сравнение также показывает, что трансгуманизм и марксизм могут извлечь друг из друга важные уроки, которые дополнят оба проекта. Я считаю, что марксисты могут научиться у трансгуманистов двум вещам: что некоторые «естественные» силы могут стать материализованными силами и до какой степени производственный аппарат еще актуален для революции. Трансгуманисты, с другой стороны, могут почерпнуть из марксистской теории чрезвычайно важную идею о социальной природе человека и какие это имеет последствия для трансформации человеческого состояния и для форм социальной организации, совместимой с целями трансгуманизма. Трансгуманисты также могут получить пользу, рассмотрев отношение теории Маркса об отчуждении к своим целям технологического прогресса.

1. Трансгуманизм
Сам термин «трансгуманизм» был изобретен эволюционным биологом Джулианом Хаксли в 1957 году. В своей короткой статье, носящей название «Трансгуманизм: новые бутылки для нового вина», он делает утверждение о том, что:

Человеческий род может, если захочет, превзойти себя — не только спорадически, когда один индвидуум идет этим путем, другой идет другим, но в своей целостности, как человечество. Нам нужно имя для этой новой веры. Возможно, трансгуманизм послужит тому, что человек останется человеком, но переступит пределы ординарного через осознание новых возможностей себя и своей природы. (Huxley 1957)

Эта ранняя формулировка содержит базовое ядро трансгуманизма, которое является пожеланием к осуществлению самонаправленной эволюции по преодолению человечеством своей текущей формы и природы. Не так давно, философ Макс Мур предложил более точное определение:

Владимир Мономох: Коммунизм и бессмертие

Некоторые товарищи считают одной из важнейших задач науки будущего коммунистического общества, достижение бессмертия человеческого организма.
Я не вполне с ними согласен. Вернее, готов согласиться, при условии, что наука сможет сохранять организм молодым и здоровым, полным сил, энергии и желания жить дальше.

Тем не менее, цель эта вполне достижима и поставлена должна быть следующим образом:

Задачей ученых, стремящихся сделать организм человека вечным (за одно существенно улучшив параметры), состоит в том, что-бы научиться производить полноценную ротацию всех клеток, включая нервные. То есть вся информация и все функции удаляемой клетки должны сначала передаваться той, которая появляется на ее месте, при чем не в уже несколько испорченном виде, а в абсолютно свежем и с полным набором теломеров.
Тогда организм не будет стареть, а память человека постепенно избавляться от не нужных знаний и воспоминаний и пополняться только нужными и полезными.
 
Конечно, когда эта проблема будет решена, появятся и целый ряд сопутствующих, например проблема безопасности. Сейчас она не так актуальна потому, что люди не будучи бессмертными значительно легче идут на всевозможные риски, в том числе и риски для жизни и в том числе и не оправданные ни с какой стороны. Вечный человек не сможет позволить себе роскоши рисковать своей жизнью.
 
Кроме того, исчезнет необходимость в продолжении рода и сменяемости поколений. Первое же поколение вечных людей останется навсегда и не будет нуждаться в смене.
Это приведет к тому, что в обществе не будет, или почти не будет деторождения. В нем не будет ни детей, ни старцев. Все будут в одинаковом оптимальном возрасте и выглядеть примерно 20-летними.
 
Если наука достигнет таких возможностей при капитализме, то это приведет к тому, что очередность доступа к переходу в состояние вечной жизни будет предоставляться не в связи с объективными показателями, а в связи с материальным статусом, то есть с возможностью за это заплатить. Последствия такой несправедливости могут быть на столько разрушительными, что перед ними померкнут ужасы всех мировых войн предидущих эпох.
 
Так что стройте коммунизм, товарищи. Капитализм, по определению, не готов к последствиям технологических и научных прорывов. Не готов к тому, что-бы поставить их на службу человечеству, а только горстке богачей, которые пока владеют всем и контролируют все.

История показала, что любое открытие, сделанное людьми, рано или поздно реализуется. Поэтому, если будет сделано открытие, позволяющее сделать человека бессмертным, оно обязательно будет реализовано. Законно, или не законно, явно, или тайно, в одной из ведущих клиник мира, или в тайной лаборатории, где-нибудь в джунглях, но за него найдется кому заплатить любые деньги, а значит спрос приведет к предложению и этот спрос будет удовлетворен.

Так или иначе, на смену нынешнему виду "Человек разумный", придет вид "Человек вечный". И это то-же не будет концом эволюции. Еще через какое-то время ему на смену придет очередной вид, например "Человек галактический", то есть человек, средой обитания которого станет космос, человек не нуждающийся в планете Земля и ее естественных условиях, потому что он сможет создавать себе подходящие условия где угодно, или  менять себя так, что-бы ему подходили какие угодно условия".

«Технократический социализм» будущего и мир двух сортов

Мир стоит на пороге дефицита углеводородов, еды и воды. В 2030-х годах Запад введёт систему жёсткого рационирования благ, и это в первую очередь ударит по Китаю и другим бурно растущим экономикам. На смену многополярному миру придёт мир двухуровневый – Запада и Мировой Окраины. У России в этой ситуации есть шанс стать  лишь биоресурсным и человеческим заповедником мира.

На смену популярной сегодня, но утопической модели «многополярного мира» придёт модель мира двухуровневого, состоящего из цивилизации «нового Запада», наследующей современному блоку западных держав, и мировой окраины. О том, как это может произойти, рассказывает экономист-футуролог Юрий Шушкевич (журнал Internum).

В 2020-2030-х будет происходить рационирование мировой окраины – а к ней следует отнести все страны за исключением США, Канады, ЕС, Японии, Израиля и, возможно, богатых монархий Персидского залива.

Сокращение калорийности рациона, ухудшение условий и качества жизни, обвальное сокращение источников занятости, стремительное расширение полунатуральных и натуральных форм хозяйства -всё это – будущее мировой окраины. Если западный мир будет развиваться в погоне за новыми технологиями и знаниями, то этот – в постоянных войнах и силовых переделах сфер влияния. Будут с его стороны и попытки воздействия на «новый Запад» силой, стремление «отомстить» извне и изнутри – однако мобилизационный по своей сути новый западный строй позволит этому давлению эффективно противостоять.