Як назвати капіталізм, у якому організована злочинність перестає бути лише паразитом на державі та економіці й перетворюється на один із механізмів їхнього функціонування? «Мафіозний капіталізм» на перший погляд здається влучним визначенням, але воно має істотне обмеження: мафія є лише одним із різновидів організованої злочинності. Якщо ж ідеться про систему, у якій державна влада та економіка пронизані різноманітними організованими злочинними структурами, поняття «мафіозний» виявляється надто вузьким.
Тут доречніше говорити про кримінократичний капіталізм — систему, у якій організована злочинність не просто існує поруч із державою, а набуває політичної та економічної суб'єктності й отримує можливість впливати на розподіл влади, власності та ресурсів.
Принципова відмінність такої системи від звичайного капіталізму з високим рівнем злочинності полягає саме в характері взаємодії криміналу з інституціями. У звичайній ситуації злочинна організація порушує встановлені правила, намагаючись уникнути державного контролю. У кримінократичній системі вона прагне вже не просто ухилятися від правил, а впливати на самі правила та на тих, хто їх застосовує.
ОЗУ можуть контролювати підприємства, фінансові потоки, ринки, державні закупівлі або окремі території. Через корупцію, патронаж, шантаж, підкуп чи пряме проникнення своїх представників у державні структури вони отримують доступ до політичної влади. Водночас чиновники, політики та бізнесмени можуть використовувати кримінальні структури як інструмент для тиску на конкурентів, захоплення власності, залякування опонентів або контролю над прибутковими сферами економіки.
У такій системі поступово стирається межа між легальним і кримінальним. Підприємство може бути цілком легальним, але його власник підтримувати тісні зв'язки з ОЗУ. Чиновник може формально діяти в межах закону, але фактично обслуговувати інтереси певної кримінально-бізнесової мережі. Політична структура може існувати легально, водночас спираючись на нелегальні механізми впливу.
Тому головною рисою кримінократичного капіталізму є не просто криміналізація економіки, а зрощення кримінального, економічного та політичного ресурсів. Там, де в інституційній державі влада, гроші та примус мають бути розділені й обмежені законом, кримінократична система прагне об'єднати їх у руках взаємопов'язаних мереж.
Особливо важливо, що такі мережі не обов'язково мають вигляд класичної мафії. Вони можуть бути менш ієрархічними, складатися з тимчасових союзів, бізнесових груп, чиновників, силовиків і кримінальних авторитетів. Саме тому слово «кримінократичний» точніше за «мафіозний»: воно не прив'язує явище до конкретного типу злочинної організації, а наголошує на іншому — владі кримінального чинника.
У крайньому випадку організована злочинність перестає бути відхиленням від системи й стає одним із способів її відтворення. Закон може формально існувати, але реальний доступ до власності, державних ресурсів, судового захисту чи політичного впливу визначається не лише законом, а й належністю до певної мережі. Формальні інституції зберігаються, однак за ними виникає неформальна система домовленостей, патронажу, корупції та примусу.
Саме тут проходить межа між криміналізованим капіталізмом і кримінократичним капіталізмом. У першому випадку кримінал проникає в систему та деформує її. У другому — кримінальні структури стають одним із суб'єктів, які цю систему формують і відтворюють.
Отже, кримінократичний капіталізм можна розуміти як такий тип політико-економічного устрою, за якого організована злочинність системно переплітається з державою та капіталом і бере участь у здійсненні влади, контролі над ресурсами та накопиченні багатства. Це не обов'язково «влада мафії» у буквальному сенсі. Це ширше явище — ситуація, коли організована злочинність перестає бути лише порушником правил і стає одним із механізмів, за допомогою яких правила фактично працюють.
Два права однієї держави: потестарно-кримінальний капіталізм
Іноді для опису суспільства, у якому організована злочинність глибоко проникла в державу та економіку, використовують поняття «мафіозний капіталізм». Проте це визначення не зовсім точне. Мафія є лише одним із різновидів організованої злочинності, тоді як описуване явище може охоплювати значно ширше коло кримінальних, бізнесових і владних мереж.
Ще важливіше те, що в такій системі йдеться не просто про проникнення злочинності в державний апарат. Її специфіка полягає у співіснуванні двох різних нормативних порядків. Один із них є формальним: це конституція, закони, суди, адміністративні процедури та інші інститути сучасної держави. Другий є неформальним: особисті зв'язки, лояльність, патронаж, взаємні зобов'язання, статус, корпоративна солідарність і неписані правила, які можуть називатися «поняттями».
Саме тому таку систему можна назвати потестарно-кримінальним капіталізмом.
Поняття потестарності тут важливе не випадково. Потестарний порядок відрізняється від сучасної правової держави тим, що влада в ньому значною мірою персоналізована. Людина підпорядковується не абстрактному універсальному правилу, а конкретному носієві влади, групі, родові, патрону чи спільноті. Відносини між людьми регулюються не стільки безособовим законом, скільки звичаєм, статусом, взаємними зобов'язаннями та лояльністю.
У сучасній державі такий порядок не обов'язково зникає. Він може накладатися на формальні інститути, використовуючи їх як інструмент. У результаті виникає гібрид: зовні існує сучасна бюрократична держава, а всередині її інституцій діють персоналізовані мережі влади.
Особливістю кримінально-потестарної системи стає те, що верхівка може жити за одним набором правил, а суспільство — за іншим. Для внутрішнього середовища правлячих мереж важливими є неформальні норми: хто кому зобов'язаний, хто за кого відповідає, хто належить до «своїх», хто має право вимагати послугу, кого можна покарати, а кого не можна чіпати. Ці правила можуть ніколи не бути записані в законі, проте їх порушення здатне мати цілком реальні наслідки.
Для пересічного громадянина натомість існує інша реальність — писане право. Саме воно визначає його обов'язки, податки, відповідальність і межі дозволеного. Формально закон є однаковим для всіх. Фактично ж можливість застосування цього закону залежить від становища людини в неформальній ієрархії.
Тому ключовою властивістю такої системи є не просто беззаконня, а асиметрія права. Закон не обов'язково скасовується. Навпаки, він може ставати надзвичайно важливим інструментом контролю. Але універсальність закону втрачається: він застосовується нерівномірно залежно від того, хто є його адресатом.
Виникає парадоксальна конструкція. Верхівка може використовувати державне право, не будучи повністю підпорядкованою його нормативній логіці. Для неї писаний закон може бути одним із ресурсів влади — засобом легітимації, регулювання підлеглих, вилучення ресурсів і покарання небажаних. Водночас власні відносини верхівка регулює значною мірою неформальними правилами.
У цьому сенсі така система відрізняється навіть від звичайної клептократії. Клептократія передбачає привласнення державних ресурсів правлячою елітою. Але потестарно-кримінальний порядок іде далі: він створює окрему неформальну нормативність для самої еліти. Вона не просто краде державні ресурси, а формує власний порядок взаємних прав і обов'язків, який існує над або поруч із формальним законодавством.
Відносини між членами такої верхівки можуть нагадувати відносини всередині потестарної корпорації. Вони засновані на персональній довірі, репутації, взаємній залежності та здатності покарати порушника. Писаний закон тут замінюється не відсутністю правил, а іншими правилами — усними, персоналізованими й становими.
Саме тому поняття «кримінократія» недостатньо. Воно наголошує на владі кримінального елементу, але не пояснює характеру цієї влади. Важливо не лише те, що кримінальні структури отримують вплив на державу. Важливо те, яку форму набуває суспільний порядок після такого проникнення.
Це не повернення до традиційного потестарного суспільства. Сучасна держава з її законами, бюрократією та інституціями нікуди не зникає. Навпаки, вона стає надзвичайно важливою. Але поверх формально-правового порядку виникає неформальний потестарний порядок, який визначає реальний розподіл влади.
Тому найточніше описувати таку систему як гібрид двох принципів влади. Перший — універсалістський і формально-правовий: усі громадяни підпорядковуються однаковому закону. Другий — потестарний і персоналізований: реальні права та можливості залежать від приналежності до певної мережі, статусу та особистих зв'язків.
У крайньому випадку це породжує суспільство, в якому закон є універсальним лише на папері, а неформальне право — універсальним лише для тих, хто належить до верхівки. Для громадянина держава постає як система обов'язкових норм. Для самої правлячої мережі — як сукупність ресурсів, якими можна користуватися, маніпулювати та спрямовувати проти інших.
Саме в цьому полягає сутність потестарно-кримінального капіталізму: не в тому, що «мафія захопила державу», і не просто в тому, що економіка стала криміналізованою. Йдеться про зрощення сучасної державної машини з потестарною, неформальною та криміналізованою системою влади, у якій співіснують два порядки — писаний і неписаний, формальний і персональний, універсальний і становий.
Зовні це може залишатися сучасною державою з конституцією, парламентом, судами та законами. Але за фасадом формальної рівності виникає інша ієрархія — ієрархія доступу до реальної влади. Саме вона визначає, для кого закон є правилом, а для кого — інструментом.
Неопотестарний капіталізм: кланова влада під оболонкою сучасної держави
Сучасне суспільство прийнято описувати як інституційне. Влада в ньому має здійснюватися через безособові державні органи, економічні відносини — через формальні контракти, а права та обов'язки громадян — визначатися писаним законом. Проте за формально модерними інституціями можуть існувати зовсім інші механізми соціальної організації. Одним із таких механізмів є персонально-кланова влада, яка за своєю логікою має типологічну спорідненість із потестарними суспільствами.
Особливо виразно це проявляється у фінансово-політичних групах. Формально вони можуть складатися з підприємств, банків, медіа, політичних організацій, благодійних фондів і мережі посадовців. Проте їхня реальна єдність не завжди визначається юридичною структурою. Вона може ґрунтуватися на персональному зв'язку з певним лідером, системі взаємних зобов'язань, патронажі та розподілі ресурсів. У такому випадку фінансово-політична група набуває рис, типологічно споріднених із харизматичним кланом потестарного суспільства.
Потестарне суспільство принципово відрізняється від сучасної правової держави характером влади. Влада тут значною мірою персоніфікована. Вона належить не стільки посаді чи інституції, скільки конкретному носієві влади. Авторитет вождя може спиратися на харизму, походження, військову силу, багатство або здатність забезпечувати своїм прибічникам доступ до ресурсів. Навколо такого центру формується мережа лояльності, у якій відносини регулюються не універсальним законом, а статусом, звичаєм, особистою залежністю та взаємними зобов'язаннями.
У сучасній фінансово-політичній групі цей принцип може відтворюватися у зміненій формі. Замість родового клану виникає мережа бізнесменів, політиків, чиновників, менеджерів, медіаменеджерів і силовиків. Замість родинної приналежності — персональна лояльність. Замість традиційного дару або данини — доступ до державних контрактів, приватизації, кредитів, ліцензій, посад чи політичного захисту. Проте сама структура відносин залишається схожою: є центр, який розподіляє ресурси, і мережа залежних від нього людей, які натомість забезпечують лояльність та послуги.
Саме тому фінансово-політичну групу не завжди достатньо розглядати лише як економічне об'єднання. Вона може бути також своєрідною політичною клієнтелою — персоналізованою системою влади, яка використовує сучасні юридичні та економічні форми для відтворення набагато давнішого принципу соціальної організації.
Принципове значення тут має харизма лідера. У формально раціональній організації її учасники пов'язані посадовими інструкціями, контрактами та процедурою. У харизматичному клані вони пов'язані передусім із особою лідера. Його авторитет дозволяє об'єднувати різнорідних учасників, які не мають спільного формального статусу. Тому після зникнення лідера така група або розпадається, або вступає у боротьбу за спадкування його мережі.
Подібна персоналізація може існувати й у сучасній політико-економічній системі. Формально підприємства, партії та державні органи є автономними. Неформально вони можуть бути пов'язані одним центром впливу. У результаті виникає своєрідна подвійна структура: юридична — горизонтальна й безособова, та фактична — вертикальна й персоналізована.
Саме ця подвійність дозволяє говорити про неопотестарність. Неопотестарність — це не повернення до первісного чи традиційного потестарного суспільства. Це відтворення потестарних принципів у середовищі, де вже існують сучасна держава, капіталістична економіка, бюрократія та писане право.
У такій системі сучасні інституції не зникають. Навпаки, вони можуть активно використовуватися кланово-персоналізованими мережами. Компанія залишається юридичною особою, але її реальна інтеграція до певної групи може визначатися особистими зв'язками. Державна посада залишається формально публічною функцією, але фактично може бути включена до системи патронажу. Закон продовжує діяти, але його застосування може залежати від того, до якої мережі належить людина.
У цьому й полягає принципова відмінність неопотестарної системи від простої корупції. Корупція передбачає використання державної посади для приватної вигоди. Неопотестарність передбачає стійку соціальну структуру, в якій персональні мережі стають одним із основних способів організації влади та доступу до ресурсів.
Якщо така структура поєднується з організованою злочинністю, виникає ще складніша форма. Кримінальні групи можуть ставати частиною клієнтельної мережі, забезпечуючи силовий ресурс, залякування, тіньове стягнення платежів або захист інтересів патрона. Водночас фінансово-політична верхівка може забезпечувати кримінальним структурам недоторканність або доступ до легальної економіки. Тоді економічний, політичний і кримінальний ресурси починають взаємно підсилювати один одного.
Це породжує подвійний нормативний порядок. Усередині мережі діють неформальні правила — лояльність, взаємні зобов'язання, статус, репутація та «поняття». Для зовнішнього суспільства діє писане право. Причому формальний закон може використовуватися самою верхівкою як інструмент управління підлеглими, тоді як її внутрішні відносини регулюються іншою системою норм.
Отже, виникає своєрідна асиметрія: для суспільства закон є нормою, для мережі влади — одним із ресурсів. Саме тут неопотестарність набуває особливої політичної ваги. Вона дозволяє старому персональному принципу влади існувати всередині модерної держави, не руйнуючи її формальних інститутів.
Тому фінансово-політичні групи такого типу можна розглядати не просто як олігархічні об'єднання або економічні монополії. У певних умовах вони стають неопотестарними кланами модерної епохи. Їхня специфіка полягає в тому, що вони не потребують відмови від сучасності. Навпаки, вони використовують її інструменти — корпорації, вибори, бюрократію, суди, право власності, медіа та державні інституції — для відтворення персоналізованої структури влади.
У цьому сенсі неопотестарний капіталізм є не архаїчним пережитком, що випадково зберігся в сучасному суспільстві, а гібридною формою соціальної організації, у якій модерні інституції накладаються на значно давніший принцип персонально-кланової влади.
Його парадокс полягає саме в тому, що зовні він може виглядати цілком сучасним. Тут є конституція, парламент, ринок, корпорації, суди та вибори. Але за формальними інституціями може функціонувати інша система — система патронів і клієнтів, особистої лояльності, неформальних зобов'язань і доступу до ресурсів через належність до певної мережі.
Тому питання полягає не лише в тому, чи є така держава сучасною за своїми інституціями, а й у тому, яким принципом фактично організована її влада. Якщо формально-правова оболонка приховує персонально-кланову структуру, перед нами вже не просто деформована демократія чи корумпований капіталізм. Це особливий гібрид — неопотестарний капіталізм, у якому харизматичний клан минулого отримує сучасні форми існування.
Комментариев нет:
Отправить комментарий